Ви знаходитесь тут:
- Головна
- Психологічна служба
ПОРАДИ БАТЬКАМ
РЕКОМЕНДАЦІЇ ПСИХОЛОГА.
ЯК ПІДТРИМУВАТИ ДІТЕЙ ПІД ЧАС ВІЙНИ
- Зберігайте нормальний уклад життя (наскільки це можливо).
Якщо є така можливість, то дітям бажано продовжити займатися своїми звичними справами й обов’язками. Безпосередньо після травматичної події може знадобитися деякий час, щоб відійти від початкового шоку, і на цей час щоденні рутинні справи можуть бути скасовані. Але коли мине кілька днів, загалом корисно повернутися до нормального стану й укладу, наскільки це можливо. Це дає дітям підтримку в подоланні травматичних ситуацій та допомагає їм зрозуміти, що нормальне життя все ще існує.
- Дайте місце певній регресії.
У кризових ситуаціях від дітей часто очікують, що вони поводитимуться дуже по дорослому. Хоча ситуація цього й вимагає, та все ж треба дозволити дітям залишатися дітьми або навіть поводити себе як маленькі. У дітей може відбутись регресія до більш раннього ступеня розвитку. Це нормально. Це психологічна форма самозахисту, яка переносить назад в час, коли життя було стабільним, а маленький світ дитини – безпечним і надійним.
Така регресія може виявлятися в різних формах поведінки: деякі діти можуть потребувати надзвичайно багато фізичного контакту, щоб почуватися в безпеці (обіймайте стільки, скільки вони того потребують); деякі діти можуть знову почати мочитися в постіль; навіть старші діти можуть плакати (дозвольте дітям висловлювати свої почуття).
- Організуйте «острівки безпеки». Це така обстановка, у якій діти можуть почуватися у безпеці принаймні один раз на день попри загальну нестабільність навколо.
Ігри. Пограйтеся з дітьми. Найкращі ігри в такі складні часи – це ігри, в які діти можуть грати всі разом без суперництва. Ось декілька прикладів таких ігор:
- Плескання в долоні: Усі учасники стають в коло і плескають в долоні по колу. Спочатку естафета переходить повільно, тоді пришвидшується від однієї дитини до іншої. Діти можуть самі вирішити, чи плеснути в долоні один раз (тоді естафета перейде далі), чи плеснути двічі (тоді естафета зміняє напрямок руху).
- Рух по колу. Спочатку одна дитина в колі вибирає і задає певний рух. Наступна дитина повторює рух, і так він проходить по всьому колу, неначе хвиля. Тоді вже інша дитина задає свій рух, який передається по колу, і так доти, доки всі діти не «запустять» свій рух.
- Перша дитина каже слово, яке може бути початком речення. Наступна повторює це слово і додає наступне, і так далі. Слова мають бути граматично узгоджені, щоб вийшло речення. Побачите, яке речення вийде у групи.
- Схожу вправу можна зробити й на грифельній дошці. Перша дитина малює лінію, а тоді хтось наступний продовжує її своєю. Всі діти можуть намалювати по одній або по дві лінії. В кінці вийде малюнок, створений групою.
Багато таких ігор можна вигадати самотужки. Вони не потребують якихось особливих допоміжних матеріалів і можуть тривати як декілька хвилин, так і набагато довше, якщо потрібно.
Заохочуйте дітей побавитися! Дайте їм простір для гри!
Розповідання історій. Усі діти люблять слухати різні історії. Сила уяви дозволяє їм мандрувати до світів, де ці історії відбуваються. Це також своєрідні «острівки» в морі щоденного стресу, адже діти можуть просто посидіти деякий час і послухати оповідку про зрозумілий, впорядкований світ, де зрештою все закінчується щасливо. Перед сном варто розповідати життєрадісні історії, щоб діти могли заспокоїтись і розвіятись.
- Знайдіть, створіть або придумайте «об’єкти переносу».
Дітям можуть стати в пригоді речі, які уособлюють тих, кого вони люблять, щоб впоратися з власними страхами і станом відокремленості. Тому дітям бажано мати такі «об’єкти переносу», наприклад, невеличку іграшку, яку їм подарував тато, або фотографію мами. Слід дозволити дітям мати ці об’єкти при собі повсякчас, куди б вони не йшли.
Для дітей молодшого віку лялька, ведмедик або навіть якийсь особливий клаптик тканини можуть бути невід’ємною запорукою відчуття безпеки. Дітям, в яких немає таких допоміжних «об’єктів переносу», можна запропонувати придумати або створити для себе такий об’єкт.
- Запропонуйте форми самовираження.
Говоріння й слухання.У дітей має бути дорослий, до якого вони можуть звернутися, щоб поговорити про свої страхи або проблеми. Заохочуйте дітей розповідати, як вони себе почувають, висловлювати свої переживання й почуття. Дітям необхідно мати можливість поговорити про жахіття, які вони пережили. Але не примушуйте їх говорити – просто запропонуйте. Дозвольте дітям задавати питання і відповідайте на них максимально чесно та прямо.
Рольові ігри. Деякі діти можуть не захотіти говорити про те, що з ними сталося. Однак у своїх іграх вони часто розкривають те, що обтяжує їхню свідомість, відтворюючи свій досвід через ролі, граючи разом з іншими дітьми або з фігурками, ляльками чи плюшевими іграшками. Ці рольові ігри можуть допомогти інтегрувати ситуацію та почуття, пов’язані з нею.
Малювання олівцями й фарбами. Багато дітей можуть висловити свій стан, як тільки у них в руках опиняться фломастери і аркуш паперу. Дозвольте дітям створювати такі маленькі витвори мистецтва. Ви можете спробувати поговорити з деякими дітьми про їхні малюнки – але не змушуйте їх. Іноді малювання стає для дитини єдиною можливою формою самовираження.
Щоденник. Дітям старшого віку часто буває простіше висловитися в письмовій формі. Слід заохочувати дітей вести щоденник – цьому «другу» вони можуть у будь-який момент розповісти все, що захочуть. Можливо, хтось із них навіть «задокументує» цілком серйозні звіти про перебіг ситуації.
- Піклуйтесь про себе!
Підтримка, яку ви надаєте дітям поруч з вами у такі важкі часи, має величезне значення для них! Але, будь ласка, не забувайте про власні потреби. Подбайте про те, щоб у вас був час відпочити, й набратися сил. Крім того, знайдіть когось, з ким ви можете поговорити про те, ви самі зараз переживаєте.
Рекомендації укладено на основі матеріалів онлайн-конференції на тему «Кризове втручання» (референт: Барбара Прайтлер – кандидат психологічних наук, психотерапевт при віденському центрі допомоги жертвам катувань та війни, супервізор)
Добірка корисних посилань:
Анкета для батьків «Чи можете Ви?»
А - можу і завжди так роблю.
Б - можу, але не завжди так роблю.
В - не можу.
1. У будь-яку хвилину залишити свої справи і приділити увагу дитині.
2. Радитись з дитиною, не зважаючи на її вік.
3. Зізнатися дитині, що ваші дії стосовно неї були помилковими.
4. У випадку, якщо були не праві, вибачитися перед дитиною.
5. Володіти собою і зберігати спокій, навіть якщо вчинок дитини вивів Вас із рівноваги.
6. Поставити себе на місце дитини.
7. Повірити хоча б на хвилину, що Ви - добра фея (добрий король).
8. Розповісти дитині повчальну історію зі свого дитинства, яка показує Вас не зовсім у вигідному світлі.
9. Завжди уникати слів, які можуть поранити дитину.
10. Пообіцяти дитині виконати її бажання за умови її гарної поведінки.
11. Виділити дитині один день, коли вона зможе робити все, що забажає, і вести себе, як захоче.
12. Не реагувати, якщо ваша дитина незаслужено вдарила, образила іншу дитину.
13. Не звертати увагу на дитячі сльози та прохання, якщо ви впевнені, що це каприз, швидкоплинна примха.
Порахуйте бали:
А - 3 бали, Б - 2 бали, В - 1 бал.
Якщо Ви набрали від З0 до 39 балів.
Ваша дитина - найбільший скарб к вашому житті. Ви намагаєтесь не тільки зрозуміти, але й пізнати її, ставитись до леї з повагою, дотримуєтеся найбільш прогресивних методів виховання. Ви на правильному шляху І можете розраховувати на гарні результати.
Якщо Ви набрали від 16 до З0 балів.
Піклуватися про дитину для Вас найголовніше. Ви маєте здібності вихователя, але па практиці не завжди послідовно і цілеспрямовано їх використовуєте. Інколи Ви дуже суворі або занадто м'які, крім того, маєте схильність до компромісів, що послаблює виховний ефект. Вам слід серйозно замислитися над своїм підходом у вихованні дитини.
Якщо Ви набрали менше 16 балів.
У Вас серйозні проблеми у вихованні дитини. Вам не вистачаєш або знань, або бажання і прагнення виховати дитину творчою особистістю, а, можливо, і того, й іншого. Ми ралимо Вам звернутися за допомогою до спеціалістів - педагогів та психологів, ознайомитися з літературою з питань сімейного виховання. Не забувайте, що формування особистості - дуже складний і відповідальний процес. Ось чому виконання батьківського обов'язку приносить людині найбільш моральне задоволення.
Поняття психологічної готовності до шкільного навчання
За гонитвою в підготовці дитини до школи часто забувають про те, що не заміниш знаннями, – про психологічну готовність до навчання в школі. Якщо говорити образно, то знання – це як туфлі. Батьки намагаються, щоб вони були якісними, з хорошого матеріалу. А психологічна готовність у цьому випадку – це розмір ноги. Навіть якщо туфлі бездоганні, неможливо відчувати себе в них добре, якщо вони тобі завеликі...
Психологічна готовність до школи – це зрілість психіки.
Підсумком розвитку дитини в дошкільному дитинстві є передумови того, щоб дитина могла пристосуватися до умов школи, приступити до систематичного навчання.
Звичайно, важливо, щоб дитина пішла в школу фізично підготовленою, проте це далеко не єдина умова. Одним з найнеобхідніших моментів є психологічна готовність. Її зміст включає в себе певну систему вимог, які будуть висунуті дитині під час навчання, і важливо, щоб вона була здатна з ними впоратися.
Найважливішим наслідком психічного розвитку дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання. По суті, її становлення свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства.
Психологи поділяють готовність до школи на три види: особистісна готовність. вольова готовність і інтелектуальна готовність.
1. Особистісна готовність складається з навиків і здатності увійти в контакт з однокласниками та вчителями. Адже діти, навіть які ходили в дитячий садок і залишалися на якийсь час без батьків, опиняються в школі серед незнайомих їм людей. Уміння дитини спілкуватися з однолітками, діяти спільно з іншими, поступатися, підкорятися за необхідності – якості, які забезпечують їй безболісну адаптацію до нового соціального середовища. Це сприяє створенню сприятливих умов для подальшого навчання в школі. Тому необхідно виробити вірне уявлення про школу, позитивне ставлення до вчителів, до книг.
2. Вольова готовність. У школі на дитину чекає напружена праця. Від неї вимагатиметься робити не лише те, що їй хочеться, але і те, що вимагає вчитель, шкільний режим, програма. Зміцнити вольове знання про себе може допомогти гра.
3. Інтелектуальна готовність. Важливо, щоб дитина до школи була розумово розвиненою. Але досягає вона цієї здатності тільки тоді, коли з дитиною займаються.
І хоча в останні кілька десятиліть психологи, педагоги, гігієністи, педіатри тощо активно займаються цією проблемою, ще досі немає чіткого поняття "шкільна зрілість" і не визначені кінцеві критерії готовності дитини до систематичного навчання і засвоєння знань.
Психологи визначають шкільну готовність як "досягнення такого ступеня розвитку, коли дитина стає здатною брати участь у шкільному навчанні" (Й. Шванцара), або "оволодіння уміннями, знаннями, здібностями, мотивацією та іншими необхідними для оптимального рівня засвоєння шкільної програми поведінковими характеристиками" (А. Анастазі).
Як компоненти готовності до шкільного навчання Й. Шванцара виділяє розумовий, соціальний та емоційний компоненти. Л.І. Божович указує, що вона складається з певного рівня розвитку розумової діяльності та пізнавальних процесів, готовності до довільної регуляції своєї діяльності та готовності до соціальної позиції школяра.
У кожному разі підкреслюється, що психологічна готовність полягає не у сформованості у дитини "шкільних якостей", а в тому, що вона оволодіває передумовами до Їхнього подальшого засвоєння.
Психологічна готовність до школи не має нічого спільного з тим, чи вміє дитина читати (і як швидко), а також рахувати (і до скількох). Хоча саме ці вміння і навички перевіряють педагоги при записі в школу майбутнього першокласника.
Під психологічною готовністю до шкільного навчання розуміють необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для засвоєння шкільної програми в умовах навчання в колективі однолітків. Необхідний і достатній рівень актуального розвитку має бути таким, щоб програма навчання потрапляла в "зону найближчого розвитку" дитини. Зона найближчого розвитку визначається тим, чого дитина може досягти в співпраці з дорослим, тоді як без допомоги дорослого вона цього виконати поки ще не може.
Психологічна готовність до школи – це комплексний показник, що дозволяє прогнозувати успішність чи неуспішність навчання першокласника. Психологічна готовність до школи включає в себе такі параметри психічного розвитку:
1) мотиваційна готовність до навчання в школі, або наявність навчальної мотивації;
2) певний рівень розвитку довільної поведінки, що дозволяє учневі виконувати вимоги вчителя;
3) певний рівень інтелектуального розвитку, що припускає володіння дитиною простими операціями узагальнення;
4) добрий розвиток фонематичного слуху.
У складному комплексі якостей, з яких складається така готовність, можна виділити мотиваційну, розумову та емоційно-вольову компоненти, про що ми сказали на початку.
Заспокоєння дітей в укриттях
Варто пам’ятати, що ми, дорослі, маємо спершу подбати про свій внутрішній стан, психологічну стійкість і здатність бути гнучкими у складних непередбачуваних обставинах.
Загальновідомо: колективну психічну травму лікувати найскладніше. Тож заради забезпечення відносного душевного спокою й адекватного емоційного стану не тільки свого, а й своїх близьких, насамперед дітей, маємо взяти на себе відповідальність, передусім за себе. Урятуймо спершу себе самих, а потім і весь світ.
10 засобів невідкладної психологічної самодопомоги в умовах війни
Визначаємося із власною картиною світу
Час відповісти собі на екзистенційні запитання: “Хто я? Де я?”; “У що я вірю? На що спираюся?”; “Що я здатний зробити, а чого не зроблю ніколи?”.
Чітке розуміння власних опор допоможе впоратися з гострими емоційними реакціями, знайти пояснення тому, що відбувається, побачити обрії та перспективи.
Відкриваємо власні джерела енергетичних ресурсів
Перебуваючи у спокійному стані, запишіть чи навіть намалюйте (аби добре запам’ятати) джерела, що надають вам сили, такі як природа, спорт, спілкування, присадибна ділянка, хобі та ін. І в момент, коли вас раптом «накриють» емоції або поглине апатія, ви зможете припасти до одного з цих джерел і наповнитись енергією.
Пам’ятаймо: тривале сидіння в соцмережах дає химерне відчуття бадьорості, проте діє як алкоголь: спершу надмірна енергійність, потім «відкат» і незабаром — залежність. Тож подбайте заздалегідь про безпечні «джерела живої води».
Залишаємося (або стаємо) фізично активними
Важливо рухатися. Крім очевидної фізичної користі отримуємо шанс підвищити рівень своєї життєздатності та емоційної стійкості. Згадайте, як чудово в мирний час ваше роздратування сублімувалося у прибирання квартири. Використовуйте цей ефект.
Надихаємося мистецтвом
Ефективним засобом «перемкнутися», відпочити від тяжких думок, а також усвідомити власні поведінкові прояви та емоційні реакції є перегляд мульт- і кінофільмів, читання книжок, розглядання репродукцій картин, слухання інструментальної музики чи пісень. Сучасні вітчизняні художники миттєво реагують на події в країні, допомагаючи їх пережити. Мистецький світ слугує своєрідним амортизатором, що пом’якшує емоційні коливання і психологічні удари.
Шукаємо опору в авторитетах
Ідеї та ідеали — це те, що тримає нас на поверхні бурхливого океану життя. Кожна людина упродовж свого життя має задовольнити дві базові екзистенційні потреби: знайти відповідь на запитання «Хто я?» і «йти за ідеєю» — за автором певної концепції, групою, що її сповідує.
Це може бути Святе Письмо, або ідеї древніх і сучасних філософів, мудреців, письменників, психологів тощо. Значущих людей може бути кілька, але їхні слова та погляди мають вписуватись у Вашу картину світу.
Робимо добрі справи
Отримали ресурс від значущої для Вас людини — передайте далі, станьте опорою для інших. Добрі справи можуть бути різними: це і благодійна допомога, і волонтерство, і молитва за тих, хто перебуває на передовій, у зоні бойових дій або у скрутних умовах.
Наповнюємось українським контентом
Нині відбувається велика битва за сам факт існування України як держави, як нації. Свій внесок у Перемогу кожен з нас може зробити тим, що говоритиме українською, переглядатиме українські фільми, читатиме вітчизняних письменників, відкриватиме по-новому історію Батьківщини.
Усвідомлюємо власні емоції
Візьмімо за звичку спостерігати за проявами в собі різних емоцій. Добре спрацьовує прийом «Стоп» (відчувши, що рівень люті зашкалює, перемикайтеся, виходьте з «новинного простору») або «Таймінг» (скажіть собі: «Я поплачу до певної години, а потім, встану і піду працювати, гуляти, малювати тощо»). Звучить трохи дивакувато — люди ж не роботи! Але це не просто механістичність чи бездушність. Це про здатність до саморегуляції, про почуття відповідальності, зрілість і вихід із дитячої, позиції. Так, ми даємо собі право гніватися, лютувати, боятися, дратуватися. Але також пам’ятаємо про можливі наслідки цих емоцій, серед яких — трансформація в якість характеру (наприклад, тотальна ненависть може, у разі «застрягання» в ній, зрештою стати і частиною нашої натури).
Вітамінізуємося
З огляду на те, що нині доводиться переживати українцям, пропонуємо такий «вітамінний комплекс»:
В (віра). Історія людства засвідчує: для того, хто вірить, немає нічого неможливого, завдяки вірі здобуваються великі перемоги.
Н (надія). Не втрачаймо надії: Україні бути — квітучій, вільній і самобутній!
Р (радість). Шукаймо краплинки радості в житті: у ніжній квіточці, дитячій усмішці, у ковтку гарячої кави, у дружніх обіймах.
Ви також можете додати до цього «рецепту» дещо від себе: розписати інструкцію та спосіб застосування «вітамінів».
Живемо тут і зараз
Нікому не відомо, що на нас чекає і скільки це все триватиме. Тому маємо навчитися жити в поточному моменті. Не тужити за минулим, не боятися майбутнього, а спробувати адекватно оцінити і прожити той досвід, який пропонує нам життя.
“Нам важко змінити зовнішні обставини, проте в нашій волі змінити себе” А. Шептицький
- Зберігайте нормальний уклад життя (наскільки це можливо).
Якщо є така можливість, то дітям бажано продовжити займатися своїми звичними справами й обов’язками.
- Дайте місце певній регресії.
У кризових ситуаціях від дітей часто очікують, що вони поводитимуться дуже по дорослому. Хоча ситуація цього й вимагає, та все ж треба дозволити дітям залишатися дітьми або навіть поводити себе як маленькі. У дітей може відбутись регресія до більш раннього ступеня розвитку. Це нормально. Це психологічна форма самозахисту, яка переносить назад в час, коли життя було стабільним, а маленький світ дитини – безпечним і надійним.
Така регресія може виявлятися у різних формах поведінки:
– деякі діти можуть потребувати надзвичайно багато фізичного контакту, щоб почуватися в безпеці (обіймайте стільки, скільки вони того потребують);
– дехто з дітей може знову почати мочитися у постіль;
– навіть старші діти можуть плакати (дозвольте дітям висловлювати свої почуття).
- Організуйте «острівки безпеки».
Це така обстановка, у якій діти можуть почуватися у безпеці принаймні один раз на день попри загальну нестабільність навколо.
- Ігри.
Пограйтеся з дітьми. Найкращі ігри в такі складні часи – це ігри, в які діти можуть гратися всі разом без суперництва. Наприклад:
- Плескання в долоні: Усі учасники стають у коло і плескають в долоні по колу. Спочатку естафета переходить повільно, тоді пришвидшується від однієї дитини до іншої. Діти можуть самі вирішити, чи плеснути в долоні один раз (тоді естафета перейде далі), чи плеснути двічі (тоді естафета змінює напрямок руху).
- Рух по колу. Спочатку одна дитина в колі вибирає і задає певний рух. Наступна дитина повторює рух, і так він проходить по всьому колу, неначе хвиля. Тоді вже інша дитина задає свій рух, який передається по колу, і так доти, доки всі діти не «запустять» свій рух.
- Слово по колу. Перша дитина каже слово, яке може бути початком речення. Наступна повторює це слово і додає наступне, і так далі. Слова мають бути граматично узгоджені, щоб вийшло речення. Побачите, яке речення вийде у групи.
- Лінія по колу. Схожу вправу можна зробити й на грифельній дошці. Перша дитина малює лінію, а тоді хтось наступний продовжує її своєю. Всі діти можуть намалювати по одній або по дві лінії. В кінці вийде малюнок, створений групою.
Багато таких ігор можна вигадати самотужки. Вони не потребують якихось особливих допоміжних матеріалів і можуть тривати як декілька хвилин, так і набагато довше, якщо потрібно. Усі ці ігри можна використовувати з дітьми в укритті.
- Розповідання історій.
Усі діти люблять слухати різні історії. Сила уяви дозволяє їм мандрувати до світів, де ці історії відбуваються. Це також своєрідні «острівки» в морі щоденного стресу, адже діти можуть просто посидіти деякий час і послухати оповідку про зрозумілий, впорядкований світ, де зрештою все закінчується щасливо. Перед сном варто розповідати життєрадісні історії, щоб діти могли заспокоїтись і розвіятись.
- Знайдіть, створіть або придумайте «об’єкти переносу».
Дітям можуть стати в пригоді речі, які уособлюють тих, кого вони люблять, щоб впоратися з власними страхами і станом відокремленості від батьків. Тому дітям бажано мати такі «об’єкти переносу», наприклад, невеличку іграшку, яку їм подарував тато, або фотографію мами. Слід дозволити дітям мати ці об’єкти при собі повсякчас, куди б вони не йшли.
Для дітей молодшого віку лялька, ведмедик або навіть якийсь особливий клаптик тканини можуть бути невід’ємною запорукою відчуття безпеки. Дітям, в яких немає таких допоміжних «об’єктів переносу», можна запропонувати придумати або створити для себе такий об’єкт.
- Запропонуйте форми самовираження.
– Говоріння й слухання. У дітей має бути дорослий, до якого вони можуть звернутися, щоб поговорити про свої страхи або проблеми. Заохочуйте дітей розповідати, як вони себе почувають, висловлювати свої переживання й почуття. Дозвольте дітям задавати запитання і відповідайте на них максимально чесно та прямо.
– Рольові ігри. Деякі діти можуть не захотіти говорити про те, що з ними сталося. Однак у своїх іграх вони часто «програють» свій травматичний досвід. Рольові ігри для дітей є найдоступнішим і ефективним способом психотерапії.
– Малювання олівцями й фарбами. Багато дітей можуть висловити свій стан, як тільки у них в руках опиняться фломастери і аркуш паперу. Іноді малювання стає для дитини єдиною можливою формою самовираження.
- Піклуйтесь про себе!
Підтримка, яку Ви надаєте дітям поруч з Вами у такі важкі часи, має величезне значення для них! Але дуже важливо, при цьому, пам’ятати про власні потреби. Подбайте про те, щоб у Вас був час відпочити, й набратися сил. Знайдіть когось, з ким зможете поговорити про свої переживання. Пам’ятайте, «кисневу маску» спочатку одягаємо на себе, потім – на дитину.
Рекомендації укладено на основі матеріалів онлайн-конференції на тему «Кризове втручання» (референт: Барбара Прайтлер – кандидат психологічних наук, психотерапевт при віденському центрі допомоги жертвам катувань та війни, супервізор)
Дихання животом.
Вдихаємо повітря через ніс, пропускаємо його під діафрагмою в живіт, затримуємо повітря, видихаємо через 2-3 секунди, і плавне, повільне дихання через рот в міру випорожнення легень.
Заземлення.
Знайти хвилину і подивитися довкола, щоб залишитися в безпосередній реальності та відчути землю під ногами (можна також напружити ступні, щоб відчути себе «ніби ми вросли» в землю).
Сканування тіла та сенсомоторне маркування.
Усвідомити свої тілесні відчуття і назвати їх (наприклад: напружений, зажатий, розслаблений тощо).
М’язова релаксація.
Інколи тіло в стресовому стані завмирає, потрібно напружувати, а потім розслабляти м’язи. Напруження м’язів після розслаблення буде зменшуватися, в порівнянні з тим, з якого починали.
Заземлення під час стресу«5-4-3-2-1»
За допомогою органів чуття ми можемо впоратися з тривогою, відчути себе «тут і зараз», зосередившись на своєму тілі, спочатку робимо від 10 до 20 якомога глибоких вдихів, затримуємо повітря на кілька секунд, далі повільно видихаємо.
За допомогою зору знаходимо 5 речей які можемо побачити навколо нас, роздивляючись які, отримуємо задоволення (квіти, сонечко, рідні, чашка тощо).
Навколо нас є речі: чашка, телефон, яблуко, книжка тощо. Беручи по черзі 4 речі, відчуваємо їх у руках та проговорюємо вголос те, що відчуваємо (наприклад: чашка – тепла, прозора, кругла, гладенька), також можуть бути домашні улюбленці.
Намагаємося почути 3 звуки, на які ми раніше не звертали увагу (власне дихання, муркотіння котика, розмови дітей в іншій кімнаті тощо).
За допомогою нюху намагаємося відчути приємних 2 запахи: кави, ароматного чаю, повітря тощо.
Відчути себе «тут і зараз» допоможе також проговорювання вголос відчуттів 1 смаку (кислий, соковите, свіжа), коли спробуємо просто воду, продукт (лимон, яблуко, хліб…).
«Розчісуємо нерви»
«Розчісуємо нерви» (накладання мислеформи на об’єкт). Ви лежите в ліжку, розчешіть себе.
Уявіть, що на якійсь відстані від вас ви бачите себе, свою фігурку, тільки маленьку. Уявляєте, що ця фігурка вкрита волоссям, як волосяна людина. І кожне волосся– не просто волосся, а кожне волосся– це ваша нервова клітина. Уявіть, що всі ваші нервові закінчення по всьому вашому тілу є волосся. Волосся – це нерви (візуалізувати можна і з розплющеними очима).
Ідея в тому, що в якому стані на момент представлення знаходиться Ваша нервова система, в такому стані знаходиться і ваше волосся (наприклад, ви уявляєте себе «волохастиком», і це волосся сплутане, сухе, брудне – це означає, що ваша нервова система відчуває певні проблеми. Або це волосся може бути жирним, сальним, сплутаним, а може бути звичайним і навіть сіктися на кінцях).
Ви уявляєте та утримуєте цей образ на якійсь відстані від вас. Беремо свою провідну руку і уявляємо, що у нас в руці дуже м’яка, ніжна щітка для волосся. Намалюйте її такою, якою захоче ваша уява.
І тепер починаємо цю фігурку розчісувати. Дуже важливо робити саме фізичні рухи рукою (уявним гребінцем розчісуємо уявне волосся, але реальними рухами).
Коли ви рухатимете цим гребінцем за уявним образом, ви відчуєте, що не просто ворушите рукою, а вона ніби продирається крізь щось. І ви будете це відчувати у своєму фізичному тілі (можливо це будуть мурашки). Тобто ви впливаєте на вашу нервову систему. Ви можете подумки крутити фігурку та розчісувати з різних боків (і на якомусь етапі ці відчуття підуть по спині, потім по передній частині тіла, по руках, по ногах… у районі мозку може відчуватись особливе зусилля, щоб продерти це все).
Далі уявляємо, що над нашою фігуркою відкривається душ, теплий та приємний. Тепер замість гребінця в руках шампунь (найкращий для цієї фігурки). І ми починаємо мити її – волосся стає пухнастим, воно в піні …. Відчуйте, що відбувається з Вами. Увесь бруд змивається. Погляньте, що тепер у Вашому тілі?
Прибираємо візуалізацію душу і знову прочісуємо. Зверніть увагу, як змінилися відчуття? Насамперед відчуття від того, як Ви проводите гребінцем по цьому «волохастику». Зазвичай гребінець іде легше. Спостерігайте, як виходять стреси.
Техніка Дихальні практики для зняття стресу та панічних атак
Сісти зручно біля стіни, витягнути спину. Скласти руки на «сонячному сплетінні» та опустити до них голову.
Дихати подихом квадрата:
– вдих на4 сек.;
– затримка дихання на вдиху на4 сек.;
– видих на4 сек.;
– затримка дихання на видиху на4 сек.
Вправа «Вдих– видих»
Сядьте зручно. Максимально розслабтесь.
Зробіть глибокий вдих і короткий видих. Повторіть декілька раз.
Прислухайтесь до своїх відчуттів.
Зробіть короткий вдих і глибокий видих. Повторіть декілька раз.
Прислухайтесь до своїх відчуттів.
Порівняйте свої відчуття після першого і другого типів дихання.
Як Ви себе відчуваєте після виконання вправи? Чи відчули Ви відмінність між різними типами дихання?
Вправа «Повне дихання»
Для виконання повного дихання потрібно сісти, випрямити спину, розслабитися. Видихніть, вдихніть і починайте розслабляти м’язи живота. Це призводить до наповнення легенів повітрям. Але на цьому вдих не закінчується. Продовжуйте активно вдихати повітря, поки не наповните грудну клітину (Ви відчуєте, як вона збільшується в розмірах). На мить затримайте дихальний цикл, а потім починайте повільно випускати повітря. У міру вивітрювання повітря розслабляйте грудну клітину, втягуйте в себе живіт, буквально видавлюючи залишки повітря. Видих можна супроводжувати звуком «хм-м-м».
Вправа з китайської гімнастики
Зробіть три короткі носові вдихи без видихів. На перший вдих витягніть руки перед собою на рівні плечей. На другий вдих розведіть руки в сторони теж на рівні плечей. На третій вдих підніміть руки вгору над головою. Зробіть довгий видих через рот, при цьому руки тримаєте за головою, пальці стиснуті в замок, лікті розслаблені. Вправу слід повторити п’ять-шість разів.
Рухлива вправа для зняття напруги «Все навпаки»
Виконувати рухи услід за тим, хто проводить вправу, при цьому не повторювати їх, а робити все навпаки. Проте, якщо психолог підніме руку, потрібно опустити її; якщо розводить долоні, їх потрібно скласти; швидко махне рукою праворуч– повільно відводьте руку ліворуч.
Глибоке та повільне дихання.
Вдихаємо носом, видихаємо ротом. Робимо коротку паузу між вдихом та видихом. Видих має бути довшим, аніж вдих. Уявляємо, що надуваємо повітряну кульку, і видихаємо довго та повільно ротом. Одного вдиху та видиху недостатньо (мінімум 3 хвилини).
Пити воду маленькими ковтками, аби активувати рефлекс ковтання. Це дуже важливий рефлекс, пов’язаний з нормалізацією роботи блукаючого нерва. Між ковтками робимо глибокий вдих та видих (мінімум 25 ковтків води). Намагаємось затримувати воду в роті.
Вправа «Африканські танці»
Встаємо, згадуємо картинки з документальних фільмів про африканські племена, які танцюють навколо вогнища, та почергово вдавлюємо ноги в землю, згинаючи в коліні. Це не має бути красиво. Можна навіть не підіймати стопи, а просто переносити вагу тіла з однієї ноги на іншу (мінімум 1 хвилину).
Вправа «Запах квітів»
Запропонуйте дитині уявити, як вона відчуває запах квітки, глибоко вдихаючи через ніс і видихаючи через рот. Також можна подумки уявити собі квітку.
Вправа «Маленький зайчик»
Мов зайчик, який стрибає у саду, та нюхає все довкола, запропонуйте дитині зробити три швидкі вдихи через ніс і один довгий видих через рот.
Вправа «М’яч для зниження стресу»
Створіть свій умовний м’яч для зниження стресу. Наприклад, наповніть мішечок, тканину, пластиковий пакет або повітряну кулю сухим просом або рисом. Якщо помітили, що дитина відчуває стрес, попросіть її стиснути утворений «м’яч», щоб зняти м’язову напругу.
Вправа «Солдат та ганчіркова лялька»
Найпростіший і найнадійніший спосіб навчити дітей розслаблятися– це навчити їх чергування сильної напруги м’язів та наступного за ним розслаблення. Тому ця і наступна гра допоможуть Вам це зробити в ігровій формі.
Отже, запропонуйте дитині уявити, що вона солдат. Згадайте разом з дитиною, як потрібно стояти на плацу, витягнувшись у струнку та завмерши. Нехай гравець зобразить такого військового, як тільки Ви скажете слово «солдат». Після того, як дитина постоїть у такій напруженій позі, скажіть іншу команду: «ганчір’яна лялька». Виконуючи її, хлопчик чи дівчинка мають максимально розслабитися, злегка нахилитися вперед так, щоб їх руки бовталися, ніби вони виготовлені з тканини та вати. Допоможіть їм уявити, що все їхнє тіло м’яке, податливе. Потім гравець знову має стати солдатом.
Вправа «Насос та м’яч»
Якщо Ваша дитина хоч раз бачила, як м’яч, що здувся, накачують
насосом, то їй легко буде увійти в образ та зобразити зміни, що відбуваються в цей момент із м’ячем.
Отже, станьте один навпроти одного. Гравець, що зображає м’яч, має стояти з опущеною головою, мляво висячими руками, зігнутими в колінах ногами (тобто виглядати як не надута оболонка м’яча). Дорослий тим часом збирається виправити це становище і починає робити такі рухи, ніби він тримає насос. Збільшуючи інтенсивність рухів насоса «м’яч» стає все більш накаченим.
Коли у дитини вже будуть надуті щоки, а руки з напругою витягнуті в сторони, вдайте, що ви критично оцінюєте свою роботу. Доторкніться до її м’язів і нарікайте на те, що Ви перестаралися і тепер доведеться здувати м’яч. Після цього зобразіть висмикування шланга насоса. Коли ви це зробите, «м’яч» здується настільки, що навіть впаде на підлогу.
Примітка. Щоб показати дитині приклад, як грати в надувного м’яча, краще спочатку запропонувати їй побути в ролі того, хто працює насосом. Тренер напружуватиметься і розслаблятиметься, що допоможе і йому відпочити, а разом і зрозуміти, як діє цей метод.
Вправа «Сніговик»
Батько і дитина перетворюються на сніговиків: встають, розводять руки в сторони, надувають щоки і протягом10 секунд утримують дану позу.
Дорослий каже: «А тепер визирнуло сонечко, його гарячі промені торкнулися сніговика і він почав танути». Гравці поступово розслабляються, присідають навпочіпки і лягають на підлогу.
Пальчикова гімнастика
Запропонуйте дитині за допомогою пальчиків показати, як руки «стрибають», «радіють», «штовхаються», «кусаються», «тремтять», «бояться», «перемагають».
Вправа «Струшуємо зайве»
Ви розповідаєте дитині, що однією з найскладніших перешкод у досягненні успіху є згадки про минулі невдачі, але за допомогою гри можна «скинути» невдачі.
Спочатку «обтрушуємо» долоні, лікті, плечі, потім ноги, від пальців до стегон. Трясемо головою. Потім «струшуємо» усе зайве з обличчя.
Вправа «Подорож на хмарі»
Сядь зручніше і заплющ очі. Глибоко вдихни і видихни. Я хочу тебе запросити у подорож на хмарі. Стрибни на білу пухнасту хмару, схожу на гору м’яких подушок. Відчуй, як твоя спина і ноги зручно вмостилися на цій великій хмарній подушці. Тепер починається подорож. Твоя хмара вільно здіймається у синє небо. У небі високо і спокійно. Нехай хмара перенесе тебе в місце, де ти почуваєшся щасливим. Спробуй побачити це місце якомога детальніше. Тепер пора повертатися. Злізь зі своєї хмари і подякуй їй за таку чудову подорож.
Тепер спробуй намалювати місце, де ти почуваєшся спокійно і щасливо.
Дошкільний навчальний заклад 10 Гудзики.doc
Назад
Догори